Юристка Марина Іванюсько про те, як вплинути на захист прав тварин в Україні, правозахисний досвід URSA, дитячу жорстокість і не тільки.
Фото: Instagram Ursa, відкриті інтернет-джерела.
Текст: Ольга Ткач
Сьогодні тема захисту прав тварин є як ніколи важливою. Через війну рівень агресії до тварин зростає, з’являється більше безпритульних і тих, які потерпають від людської жорстокості, безвідповідальності чи байдужості. Редакція URSA.MEDIA поспілкувалася з юристкою організації із захисту прав тварин URSA - Мариною Іванюсько.
- Марино, вітаємо! Дякуємо, що погодились глибше розкрити тему захисту прав тварин.
- Добрий день, дякую навзаєм!
- Чому жорстоке поводження з тваринами сьогодні є актуальною проблемою?
- Якщо переглянути досвід останніх років, то можна зрозуміти, що тема захисту прав тварин популяризується не так давно. Багато людей, які взаємодіють із тваринами, як мінімум, не знають, що за жорстокість над ними настає відповідальність. Тішить, що з прийдешніми поколіннями опіка і небайдужість до тварин зростають. Якщо умовно моїй бабусі було би байдуже собака це чи свиня, сентимент до обох був однаковий, то нинішнє покоління більш освічене та свідоме, ми ближче до серця беремо тварин, не проходимо повз них.
Але жорстокість нікуди не зникла, через категорію людей, які не відчувають емпатії до тварин. Це можуть бути люди з психічними розладами або просто особи, які не знають, що за це є якесь покарання. Я вважаю, що будь-яка людина, не зважаючи на те, є покарання за жорстокість чи його немає, повинна бути більш людяною, мати велике відкрите серце та не робити зла, навіть якщо воно не карається законом.
- Як виріс рівень агресії до тварин від початку війни?
- Насправді наша організація зіштовхується із жорстокістю до тварин щодня. Це дійсно може бути спровоковане тим, що люди дуже сильно стресують, багато хто сприймає війну надто близько до серця, відповідно рівень тривожності та агресії накопичується, а вдіяти ти нічого не можеш. У деяких людей агресія може виливатися на тварин. Наприклад, була ситуація: кіт жив із жінкою у приватному будинку і часто гуляв його територією. Одного дня він зайшов на приватну територію іншої особи. Особа, побачивши кота, одразу в нього вистрілила.
Так, це не нормально, що тварина зайшла на чужу територію, але тут могли бути інші, більш гуманні шляхи. Особа могла, як мінімум, написати заяву про те, що тварина зайшла на її територію, навіть отримати якусь виплату від власниці кота. Усе це могло відбутись зовсім іншим, більш сучасним, законним і свідомим шляхом. Можливо, особа вчинила саме так через накопичення агресії і кіт на її території став останньою краплею, через що і була вчинена така дія. Що було у голові особи в той момент не відомо. Можливо, потім вона і усвідомила, що накоїла. Тому дійсно, стрес від війни у багатьох людей нікуди не дівається, він лише накопичується.
- Якими здебільшого є дії свідків знущання над тваринами? Чи правильно українці реагують на подібне? Як варто діяти у таких випадках?
- Насправді, більшість українців не дуже коректно реагують на випадки знущання над тваринами. Багато хто не знає, що робити, забуває найважливіше, що варто враховувати. Багато хто взагалі не реагує, тому що думає, що це тварина і їй не допоможуть. Але це все не так, тварина також захищається законом.
У нас є «Закон України про захист прав тварин від жорстокого поводження», в якому чітко прописані дуже багато моментів із захисту тварин. У ньому присутні поточні статті, які несуть у собі відповідальність особи за ті чи інші дії над твариною. Це можуть бути як штрафні санкції, так і обмеження та позбавлення волі.
Коли свідок бачить знущання над твариною, як мінімум, він має одразу фільмувати цей факт. Фото і відео є найпершим доказом факту знущання над твариною. Усе те, що ми не можемо передати словами, завжди зафіксує камера. У кожного з нас є смартфон, бачиш людину, яка б’є тварину – одразу знімай. Це найелементарніше, що можна зробити. Також можна одразу викликати поліцію і написати заяву.
До нас звертається багато осіб, які, на жаль, не хочуть нічого робити, навіть якщо щось погане трапилось з їх власними тваринками. Люди думають, що організація сама повинна займатися їхньою справою, але це не зовсім так, адже ми можемо лише надати їм консультацію і детальні рекомендації. Особисто я веду досудове ведення особи, допомагаю писати заяви, клопотання, звернення, запити і, за можливістю, усе, що є необхідним. Але більшість осіб, навіть коли це стосується саме їхніх тварин, опускають руки, багато хто думає, що їхні дії будуть не ефективними або просто втомлюються від цього процесу. Тож варто дотримуватись алгоритму: побачив жорстокість, дістав телефон, зафільмував те, що відбувається, викликав поліцію, написав заяву прямо на місці чи у відділку. Якщо ти бачиш, що тварина не вулична, а на якійсь загородженій приватній території, наприклад, сидить на ціпку, (за законом ціпок повинен бути не коротшим за 10 м ), якщо ти бачиш, що тварина занадто худа, хвора чи має рани – це вже є прямими показаннями того, що тварину мають вилучити і просто зараз треба викликати поліцію. Поліція має право вилучати таку тварину.
Є таке поняття, як досудове вилучення тварини, тобто, тварина тимчасово перебуває в іншої особи до рішення суду. Суд тим часом спостерігає за власником тварини і робить висновок, чи може власник виправити ситуацію і тримати свою тварину надалі, чи все ж-таки потрібно вилучити її назавжди і передати в притулок чи опікуну, який буде займатись твариною. Тож існує миттєвий вплив, просто більшість людей знецінює те, що у нас вже є.
- Поліція не завжди встигає слідкувати за безпекою прав тварин. Україні потрібна зоополіція чи зоозахисників достатньо?
- Звичайно, якби була поліція, яка окремо би займалася ланкою захисту прав тварин, це було би чудово, адже її реакція була б миттєвою.
Хоч у нас і є законодавство, але, на жаль, поліція часто навіть не знає, як за ним працювати. У більшості випадків правоохоронці просто не знають, як між собою пов’язані статті та на що їм посилатися, що вони мають робити та які в них повноваження у таких справах.
Тобто відбувається таке собі знецінення і не розуміння того, що на даний момент у нас є нормальне законодавство. Так, у ньому є прогалини, але ж воно є. І воно набагато краще, ніж у деяких країнах, просто потрібно діяти за його порядком. Якби існуюча поліція діяла за порядком чинного законодавства, ми отримали б величезний прорив у справах із порушення прав тварин, їх стало би набагато менше. Поліція може навіть не знати, що зайти на приватну територію за належних обставин і вилучити тварину – це у її повноваженнях. Тобто дуже багато нюансів не враховуються, через що і знижується ефективність дій.
На даному етапі люди мають самостійно інформувати за якими законами діяти поліції, на які статті та норми їй посилатися. Я сподіваюсь, що ситуація буде покращуватися з кількістю прецедентів, заяв та звернень, які виноситимуться на розгляд поліції.
- Закон України «Про захист прав тварин від жорстокого поводження». Чи достатньо повним та дієвим він є на практиці? Чого, на вашу думку, йому не вистачає?
- Сам закон непоганий, він охоплює дуже багато моментів. Якби усі урядовці та уповноважені особи його дотримувались, він би працював краще. Більшість просто його ігнорує і не знає про відповідальність, яка зафіксована в цьому законі.
Так, у ньому є нюанси та неточності. Умовно кажучи, недозволяється те чи інше, а у якій кількості не вказується, не вказується обмеження по дозволеній кількості тварин, дослідів чи препаратів… Тобто є певні частини закону, які потребують конкретизації та уточнень.
Якби цей закон працював на 100% у тому вигляді, в якому він зараз є, я гарантую, що фактів жорстокого поводження з тваринами було б значно менше.
- Яку відповідальність за порушення прав тварин з вашого досвіду найчастіше несуть громадяни: адміністративну чи кримінальну і чому у багатьох випадках вона взагалі не настає?
- Може наставати як адміністративна, так і кримінальна відповідальність, усе залежить від тяжкості заподіяної шкоди. Існує шкода, заподіяна самій тварині і шкода, заподіяна твариною іншим тваринам чи людям. Потрібно розуміти сам факт шкоди та її рівень. Безумовно, якщо тварину вбили – це кримінальна відповідальність. Побиття, неналежний догляд, рани і захворювання – це теж кримінальна відповідальність трохи іншого рівня.
Занедбаний стан чи проявлена злість до тварини – це вже інший рівень відповідальності. Якщо незаконні дії до тварини є повторювальними і таких тварин є декілька – за сукупністю тварин, це теж тяжча відповідальність.
На жаль, ми не можемо знати, до якого судді потрапить та чи інша справа. Рішення можуть виноситись із холодного розрахунку. Суддя може зробити попередження чи штраф, знецінюючи рівень відповідальності, мовляв тварини не люди.
Також суттєвою причиною не настання відповідальності є відсутність доказів. Звичайних показань недостатньо, свідки можуть перебільшувати чи навпаки применшувати те, що сталося. Потрібно усе фільмувати. Прямі докази є найдієвішими.
- Трохи статистики. Скільки кейсів із порушення прав тварин Ursa обробляє за місяць?
- Щомісяця до нас звертається близько двадцяти осіб і кожній справі необхідно виділити мінімум двадцять днів. Найчастішими є звернення про те, що місцева влада не контролює чисельність безпритульних тварин, їх стерилізацію та вакцинацію. На жаль, тварин часто просто труять, таким чином борячись з їх чисельністю. Запити з фактами отруєння надходять регулярно. Звертаються також ті, хто став свідками жорстокості над чужими чи власними тваринами.
Ми бачимо ефективність нашої роботи і спостерігаємо позитивну динаміку в справах. Справи тих, хто зацікавлений і взаємодіє з нами, доходять до суду і вирішуються. Це може бути штраф, вилучення тварини, кримінальна відповідальність, умовний чи реальний термін.
На жаль, трапляється так, що особи, які до нас звертаються, втомлюються від процесу і справа не доходить до кінця.
Попри те, що ми знаходимось у Києві, до нас надходять звернення з різних куточків країни. Фізично дуже важко об’їздити кожне місто та зібрати усі необхідні докази. А особи, які до нас звертаються, часто опускають руки на половині шляху, це знижує ефективність роботи.
Люди мають розуміти, що якщо вони до нас звертаються, ми надаємо повний супровід, але усі належні дії вони мають виконувати самостійно. Такі, як піти до поліції, піти до слідчого, піти до суду, якщо це буде необхідно, зібрати прямі докази.
- З якими труднощами ви стикаєтесь під-час комунікації з правоохоронними органами? Чому правоохоронці на завжди правильно реагують на заяви?
- Найпершою причиною є недооцінення правоохоронцями ситуації. Часто поліція знецінює факти злочинів над тваринами. На їх думку, не усе так страшно, як описують люди. Так, громадяни вміють занадто емоційно описувати те, що сталося, додаючи дуже багато води і деталей, а поліція любить коротко і по фактах, але це не має впливати на ефективність поліції.
Правоохоронці можуть думати, що той чи інший запит був не серйозним чи перебільшеним та ігнорують його. Це не правильно, адже усі справи мають бути розглянуті вчасно. Я вважаю, що можна повністю посилатися на бездіяльність правоохоронних органів, бо вони накладають свою суб’єктивну думку на реальність. Поліція повинна реагувати одразу і в порядку, який прописаний законодавством. Вона має здійснити ряд дій, які сприятимуть покращенню ситуації, робити усе, аби знайти особу, яка винна і притягнути її до відповідальності. У наш час, на жаль, людям доводиться самим збирати усі докази, контактувати з усіма підозрюваними і шукати свідків, хоча це робота поліції і вона повинна діяти за порядком, який встановлений Законом.
- Чи виникають якісь труднощі під-час роботи з волонтерами? Які саме?
Волонтери дуже часто є емоційними і сумбурними, вони приносять якусь інформацію, але далі не працюють із нею. Через власне навантаження чи брак часу, вони можуть проігнорувати якісь наші рекомендації або не одразу їх виконати. Так виникає негативна статистика, адже багато хто вважає, що їм достатньо просто передати інформацію і на цьому уся їх робота закінчується. Важливо завжди і вчасно виконувати вказівки, які надає юрист, і діяти за планом та встановленим порядком. Часто цього не відбувається, тому дієвість організованості усіх процесів і вплив на ситуацію знижується.
- Діти зараз особливо жорстокі до тварин. Розкажіть про кейси Ursa, пов'язані із дитячою жорстокістю.
- Останнім часом ми бачимо достатньо прикладів жорстокості від дітей.
Ursa не завжди висвітлює факти, які нам стають відомими, оскільки деякі з них можуть шокувати публіку.
До нас не так давно звернулась громадянка, яка йшла до дому зі своєю малолітньою дитиною і побачила, як інші діти знущаються та вбивають ворону. Можливо, ворона була стара чи хвора, через що дітям вдалося її зловити. Діти знущалися над нею і кидали в неї каміння. Вони робили це із задоволенням та зацікавленістю, сміялись і раділи від того, що відбувається. Батьків поруч не було, громадянка, яка до нас звернулась, намагалася їх знайти. Тобто, діти не усвідомлюють, що вони роблять, а батьки не зацікавлені в тому, аби їх навчити взаємодіяти з навколишнім середовищем. Зараз ми займаємось цією справою і сподіваємось, що вдасться притягнути батьків до відповідальності за не належне виховання дітей.
Діти зазвичай гіперактивні і їм потрібна взаємодія з навколишнім середовищем. Подібна поведінка може бути пов’язана з тим, що батьки не залучають дитину до активностей, спорту, наприклад, і дитина не знає, чим зайняти себе та знаходить такі шляхи випуску своїх емоцій та енергії.
Багато батьків думають, що таким чином їх дитина пізнає світ і через це, нібито не всерйоз сприймають те, що відбувається. У таких випадках я завжди згадую відомого серійного маніяка Джеффрі Дамера , який саме так і починав, брав мертвих тваринок та досліджував їх зсередини. У психічно здорової людини не може бути зацікавлення та задоволення від знущання над твариною.
Вчинок з вороною – це зерно, яке у подальшому може виростити особу, що нестиме суспільну небезпеку. Зараз ця дитина знущається над твариною і отримує від цього задоволення, далі такого задоволення їй може ставати замало і вона почне знущатися над людиною. Якщо з малолітнього віку дитина не розуміє, що тварина жива, що нею потрібно опікуватися, що вона теж відчуває біль, то у подальшому буде дуже важко привити їй емпатію до тварин. Тим паче, цим дітям було не по чотири-п’ять років, а близько десяти, це вже свідомий вік, коли дитина розуміє, що вона робить та що її оточує.
- Як, на вашу думку, можна впливати на це?
- Задача батьків полягає у тому, аби пояснити дитині, що така взаємодія з природою може бути небезпечною.
Важливо також зазначити, що багато хто з батьків не усвідомлює своєї відповідальності за подібні дії дитини. Тобто, якщо дитина малолітня чи неповнолітня і вона не знаходиться у віці, в якому може нести кримінальну відповідальність, то відповідальність нестимуть її батьки. А це, як мінімум, штрафні санкції і вони доволі високі, від 100 і вище неоподаткованих мінімумів громадян. Тому потрібно дуже пильно спостерігати за тим, що робить твоя дитина. Обов’язок батьків полягає у тому, аби виховати і виростити достойну людину, яка житиме у суспільстві лише на благо. Батьки з дитинства повинні прищеплювати дитині, що тварина – це друг, про якого потрібно піклуватися і захищати, а не навпаки.
- Чому жорстокість до тварин – це небезпечно для суспільства?
- Інтерес людини, яка з дитинства проявляє жорстокість до тварин, з віком може тільки зростати разом із задоволенням від скоєного. З такої дитини може вирости соціопатична людина без будь-яких натяків на емпатію, це пряма загроза для суспільства. Тому, що це небезпечна, можливо, навіть якась маргінала особа. Психіка людини стає лише слабшою після актів жорстокості над тваринами, такі дії її розхитують і в подальшому така людина може стати потенційним маніяком, вбивцею чи ґвалтівником.
- Чи достатньою, на вашу думку, є свідомість українців? Адже більшість навіть не знає, що є закони, які захищають права тварин і передбачають відповідальність за жорстоке поводження над ними.
- На мою думку, зараз свідомість українців зростає, з’являється багато зоозахисних організацій, волонтерів та небайдужих. Відбуваються різні виставки, відкриті уроки, лекції, форуми, зустрічі людей, які не вживають м’яса, не підтримують дельфінарії, цирки, зоопарки тощо. Тобто існують різні заходи, об’єднаних однією ідеєю. Усе це дозволяє суспільству ставати більш свідомим. Водночас існує категорія вищезгаданих необізнаних та не свідомих людей. Наприклад, багато хто навіть не знає, що нервова система собаки і свині мало чим відрізняються від людської. Дуже важливо, аби уроки із взаємодії з тваринами відбувалися ще зі школи і щоб уся інформація ставала більш доступною.
- З яких країн нам варто брати приклад щодо охорони прав тварин і культури поводження з ними?
На даний момент ми зацікавлені в тому, аби розвивати законодавство в напрямку Європейського Союзу, адже директиви країн ЄС є більш деталізованими, ніж українські. Було би добре переносити їх на наше законодавство. Це дозволило би йому мати сильніше підґрунтя. Наш закон, як я вже казала, має недостатньо уточнень, натомість законодавство ЄС має більш конкретизоване поле, відповідно воно є більш дієвим саме через деталізацію. Хотілося би вносити правки до українського законодавства, які базуватимуться на досвіді законодавства ЄС.
- Марино, дякуємо за ґрунтовне інтерв’ю!
- Прошу!
Comments